Свідок

           свідок

      Скоро все закінчиться. Вони сказали –  “ти вже ні на що на здатний”.  Хоч я ще і відчуваю себе повним сил. Повним настільки, що зможу торкнутися неба. Я завжди мріяв торкнутися неба.

            Вони вирішили інакше. Час, що залишився я проведу в спогадах. А згадати є що.  Якось, один худорлявий парубок втікав від двох інших. І ті були налаштовані агресивно. Вигукували погрози.  Втікач перечепився об гілку. Пробив собі плече. Знайшовши його скривавленого, агресія переслідувачів враз зникла. Крові було багато. Потім і сліз. Вони взяли його попід руки. Допомогли добратися додому.

            А ще якось прийшов хлопець. Розстелив клітчатого коца. На ньому розклав вино, квіти, банани, ананас і шоколад  Весь крам він приніс в кошичку. А потім привів дівчину із зав’язаними очима. Смеркалось. Вони обнімались. А далі – нічого не було видно. Я не підглядав. Просто не було чим зайнятися.  За декілька років прийшла та сама пара. І їх вже було троє.

            А однієї ночі, я бачив як молодик їхав на велосипеді. Вскочив у канаву і в нього вилетіло колесо. Він впав на землю, здерши шкіру на руках.  Вибравшись він сильно лаявся. А потім кілька хвилин покопавши велосипед й пішов в протилежну сторону.

            Скільки ж всього я бачив – бійки, зізнання в коханні, перші поцілунки, потискання рук, втрату невинності,  пошук загубленого, дитячі ігри, дорослі пікніки, суперечки, і злагоди, розчарування і надії, сльози, і сміх, біль і радість. Я бачив все, але не відчув нічого.

            Але тепер все це немає ніякого значення. Мене скоро не стане. Наді мною кружляють люди. І їхні наміри остаточні. На цьому місці повинен вирости житловий масив, і я їм заважаю. І коли я почую звук бензопили біля свого підніжжя – збагну, що не вмію кричати. Бо я дерево.

 

 

 

 

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers