Я чекаю

waiting

            Він обіцяв, що скоро повернеться. А я застряг тут вже надовго. Не знаю, скільки часу вже чекаю. В мене немає годинника. Та й час можна диференціювати змінами. А тут все залишається в стані спокою. День за днем. Ніч за ніччю. По правді кажучи, навіть не розібрати пору доби.

            Я знав, що рано чи пізно тут опинюся. Але ніколи не здогадувався, що це станеться настільки рано.  Хоча рано – пізно – знову ж таки поняття відносності. А за відсутності точки відліку вона втрачає сенс. Втім в мене вдосталь часу, аби обдумати все що сталося. І зважити за і проти. Я люблю важити. Кажуть він теж.

            Мені звісно в голову не могло прийти, що чекати доведеться так довго. Здається, наче ціла вічність минула з того часу, як я сюди потрапив.  І щоразу мене охоплюються все більші сумніви, а чи мене часом не ошукали. І чи правильно я зробив, що вирішив все-таки його дочекатися? Чи не став типовою жертвою надто вдалої пропаганди? Чи не попався на гачок психологічної приманки?

            Багато хто розповідав мені про те, як надії не виправдали сподівань. І як краще за все він б плюнув на все і проігнорував запропоновану угоду. Але я завжди більше схилявся до тих, які розповідали, що зусилля варті винагороди. Врешті-решт, потік негативу і позитиву приблизно однаковий, і ми наділені цією безцінною можливістю вибору в яку сторону дивитися.

            Тому я вірив і старався. Я вирішив робити так, аби виконати всі умови зі своєї сторони. І тепер не знаю скільки мені ще залишилось тут чекати, чекати, чекати. Здавалося, б віра викрала мій розум, і я лиш можу дивитися прямо перед собою, не помічаючи що відбувається навкруги.  І так Боже, коли ти прийдеш вдруге, я дуже розраховую вибратись із цієї могили і нарешті потрапити в рай.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers