Картина

          starrynight

            Вони сказали – це шедевр. А я ніяк не міг повірити. Дивлюсь, приглядаюсь – нічого особливого. Типова розмазня. Кольори бліді.  Наче фарби вицвіли ще тоді, коли ними малювали. Контури розмиті. Ніби художник страждав хворобою Паркінсона. Деякі лінії, та й взагалі ніби зливаються одні з одними. Словом, не картина, а суцільна каша. І як таке комусь може сподобатись?

            Я кажу, про це екскурсоводу. А той обурюється. Ледь не в істериці пояснює,що кожен елемент із сюжету означає. Придумує чудернацькі алюзії для кожного кольору. Роз’яснює еротичний підтекст ліній за Фрейдом.  А я дивлюсь, і намагаюся збагнути, як все це можна побачити в  феєрверку безформних барв у дерев’яній рамці. І якщо уважно послухати його та дати волю фантазії, то щось таки можна й уявити. Але ж хіба це картина, якщо її треба уявляти, а не бачити.

            Цей шматок митецького невігластва, я б ніколи не повісив в жодній із своїх кімнат. Тим паче, не заплатив б за нього ні копійки. Впевнено, кажу я. А він знову за своє. І навіть навмисне інших відвідувачів переді мною перепитує. І всі кажуть – картина прекрасна. Більш вражаючої краси годі жадати. Мій ж погляд спершу фокусується на хваленому витворі мистецтва, і не знайшовши нічого прекрасного, ковзає по тих, хто його так називає. Згодом, всі вони стають схожі на ту картину. Я заперечно хитаю головою. Огидний шматок, фарбоманства та й годі. Краще продовбати ще одне вікно, з виглядом на стіну, чим повісити отаке в своєму домі.

            І тут мене за сорочку смикнув якийсь малолітній хлопчисько. “Ви забули свої окуляри”, – сказав він. Картина воскресла.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers