Розвідники

spies

            Їх було двоє. Вони були колегами. Вони були найкращими друзями. Все життя йшли пліч-о-пліч. Виконували, здавалося б рутинні завдання. Але їх все влаштовувало. І їх і керівництво. Стан речей, наче навіки повинен був залишитись в такому ж спокої.

            Але ж одного разу вони отримали особливе завдання від капітана. Щось таке, що ніхто з них ще не виконував. Щось таке, що звучало неймовірно і майже безглуздо.

            Кожної миті вони здригалися. Переглядаючись одне з одним напарники боязко рухались вперед, розраховуючи на прихильність долі. Покладаючись на власну удачу та щасливість випадку. Бо ж в кінці кінців все в світі можна звести до випадку.

             Якби ж вони тільки знали, що сам капітан був не впевнений у доречності власної затії то мабуть, одразу ж розвернулися, і кинулись тікати в різні боки. Та їм це не могло бути відомо і в зрадливості невідання вони рухалися, тішачи себе надією, що все закінчиться саме так як їм обіцяли. Окрилені бажанням добитися поставленої цілі, вони маневрували поміж бурхливими потоками зустрічних фурій. Натхненні власною значимістю поволі, але рухалися вперед відчуваючи, що момент істини вже дихає їм в обличчя. Так близько, що від його подиху розповзалися мурашки по тілу.

            І коли нарешті наступив той момент на який, вони так довго чекали, їхні тіла в польоті зустрілися з такими ж двома які і вони самі. В тремтінні власних часток не могли не відчути те ж саме хвилювання, що наближалося. І коли це сталося, всі четверо вибухнули в незбагненному  спалаху сатисфакції. Бо таким був перший поцілунок для одних і інших.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers