Екзистенція – надбання чи належність?

            Їхав я недавно блаблакаром з Польщі. По дорозі мене звісно два рази вбили і три рази згвалтували, але зараз хочеться зупинитися на іншій частині історії. Водієм виявився зовсім звичайний чоловічок років під 43. Над лобовим склом в нього висіли хрестик та жовто-синя стрічка. Курить Bond, п’є каву з автомату, скаржиться на життя, звинувачує владу. Словом, нічого особливого.

         Музичний ж репертуар  у нього складався переважно із російських частушок та тюремного блатняка. Ми не надто розмовляли, але в якийсь момент, я не витерпів і спитав:

            – Як ви можете таке слухати?

          – А шо нормально. Співають собі. Про життя. Мені подобається, – обурився водій.

            Більше ми не спілкувалися, але мене до сих пір не покидають роздуми про те, що звучало в машині.  І мова йде, навіть не про культурно-національну шизофренію, як поєднання жовто-блакитної стрічки та російський блатняку, а скоріше про форму такого “мистецтва” в принципі.

            Можна звісно подібні зауваження парирувати ліберальною тезою – мовляв будь-яке мистецтво має право на існування. Але, керуючись схожими принципами можна з не меншою впевненістю заявити, що будь-яке життя має право на існування.  Як наприклад, СНІД або чума. Чим ж не життя?

            І тоді складно повірити, що “что ж ты фраер сдал назад” має таке саме право на існування, як “stairway to heaven”.  Бо ж і те і інше відносять до музики.  І хоча в музиці, як і в будь-якому мистецтві нема чіткої однозначності, все-таки присутня своєрідна шкала хорошого та поганого всередині кожного із нас і вона завжди дорівнює приблизно одному і тому ж значенню. Але саме рівень інтелекту та культурно-естетичного усвідомлення визначають її точку відліку.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers