Професійні песимісти

        Я майже впевнений, що серед людей, про яких буде йти мова, ви впізнаєте і своїх знайомих.  Такі люди – скрізь. І є лиш одна річ яку вони освоїли досконало – скиглити. Вони жаліються, стогнуть, скаржаться, нарікають та навіть плачуться. Роблять це так майстерно, що здавалося б, відвідували для цього спеціальну школу.

        Їм надто холодно взимку й надто спекотньо влітку. Надто гамірно в барах і надто тихо в кав’ярнях. У них надто багато роботи і надто мало сил.  Надто – стає ключовим словом в їхньому лексиконі.  Вони скаржаться на брак часу та відсутність справедливості, на курс долара та хамство на дорогах, на політиків, на погоду, наявність магнітних бур та надмірну сейсмологічну активність землі.

        Вони жаліють на самотність, але ніколи не напишуть нікому перші. Нарікають, що ніде не були, але на пропозицію кудись поїхати вигадають сотні причин чому в них нічого не вийде.  А, коли їх запитаєш про роботу, вони обов’язково скажуть, якусь по-мистецькому вигадану нісенітницю, мовляв зараз все одноманітно і в них відмирають частинки мозку, і відмирають то вони назавжди, бо хіба може щось відмерти лише тимчасово?

        А ще їм нудно, нудно, їм страшенно нудно. Серед мільйонів занять у світі вони не можуть вибрати собі улюбленого заняття, окрім скиглити. І на тих, хто не розділяє їхню позицію вони дивляться з підозрою.

        Повторюючись – серед таких людей багато хто впізнає і своїх знайомих.  Але я щиро сподіваюся, що серед них ви не впізнаєте себе.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers