Ніколи не здаватися?

              Рубав дрова недавно я. Рубаю та й балдію. Бо чого ж не балдіти – дрова, як уламки скла розлітаються на всі боки. Відчуваю себе Геркулесом. Словом, світ прекрасний. Аж тут потрапляю на гудзоватий пеньок. Луплю по ньому, та й луплю. 5 раз. 10 раз. 15  – тільки сокира всередині застрягає. Але я ж то, не з литого тіста зроблений – мене такі ситуації тільки настроюють колоти сильніше. В голові одразу ж кипить – ” Я не здамся. Мушу розколоти чортів пеньок”.

            Ось і кручу-верчу пеньок. Все більше злості набираюся, та все менше сил залишається. А пеньок то все цілий. А я вже влупив разів 47, та й то з таким інтервалом і такою силою, що зовсім знемагаю. Тут підійшов мій тато – і розрізав пеньок електропилою. Менше, чим за хвилину.

            Мораль – небажання здаватися і впертість – різні речі. Інколи, щоб вирішити проблему треба відмовитись від першочергового задуму й вибрати альтернативне рішення. Не здаватися – це не сліпе повторення одних і тих же кроків, які ведуть нікуди. Це сміливість визнати, що рішення над яким так довго працював – не приносить результату, й не зупинятися в пошуках інших.

 

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers