Пристосуватись й насолоджуватись

 

           В дитинстві мені завжди хотілося жити навіть не на першому поверсі, а ще нижче. В якомусь напівцокольному приміщенні. І байдуже на сирість, задуху, та відсутність вентиляції. Зате, визираючи у вікно, я б міг бачити лише ноги перехожих і по їхньому взутті, здогадуватися про їхні обличчя, по величіні кроків – про висоту, а по манері ходьби вгадувати характер.

            Зараз я живу на першому поверсі, і навіть визирнути у вікно соромлюся. Бо ж завжди ходять всі – то туди, то сюди. Подумають, що підглядаю. Тому штори у мене опущені навіть у відверто сонячний день. Зате, повертаючись з прогулянки, я навмисне заходжу в магазин, навіть коли мені нічого не потрібно. І перед тим, як  зайти у під’їзд залишаю куплене на підвіконнику. Заходжу додому, відчиняю вікно. І забираю свій маленький артефакт. І така маленька радість чомусь нівелює решту незручностей.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers