Втекти б від неї

           1693-a-woman-walking-in-the-dark-by-nasos-zovoilis

            Ніколи б не подумав, що та з ким колись було так добре, тепер мені надоїсть. Більше того  – стане тягарем, який хочеться скинути. Раніше ми ідеально один одного доповнювали, були зразковою парою. А тепер найбільше за все на світі мені хочеться її спекатися. Звільнитися від її надокучливості, насититись власною ж свободою та хоча б мить побути самому.

            Але ж як багатообіцяюючи все починалося.  Ми вдвох ходили в кіно та оперу, плавали на човнах та підкоряли високі гори. Їли морозиво, намагаючись випередити одне одного. Кожного разу, ми наче не маючи бажання поставити під ризик ідеальність нашого союзу закінчували одночасно. А потім, мило всміхаючись одне одному, так само нерозлучно продовжували прогулянку.

            Зараз ж вона зводить мене з розуму. І якщо в цій фразі колись і був хороший смисл, то він втрачений в контексті теперішнього. Я не знаходжу жодної вільної хвилини без неї. І це вже не просте бажання проводити разом більше часу, а дика одержимість порятунок від якої здається все більш неможливим. Не знаю чи у власній наївності я не помічав цього спершу чи може цього й справді не було, але вона слідує за мною постійно – коли я йду на роботу, коли виходжу винести сміття, коли вибігаю в кіоск за цигарками, збираюся з друзями на пиво, роблю ранкову пробіжку, відчиняю двері свого автомобіля чи просто потягуюсь на балконі в променях ранкового світла. Вона мене переслідує, а я не можу постійно втікати.

            Мабуть краще навіки закритись в кімнаті без вікон та розбити в ній всі лампочки. І все тому, що в темряві немає тіней.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers