Незважаючи на все

    На концерті, конференції, презентації чи будь-якому іншому збіговиську людей, які володіють хоча б натяком  на відчуття естетики можна побачити десятки, іноді навіть сотні фотографів. І у всіх наче однаковий фотоапарат. І всі вони, наче фотографують з того самого ракурсу. Хіба хоча б в одного із них може вийте щось відмінне? Хіба недостатньо одного фотографа для кожного ракурсу?

    Чи так само, набравшись сміливості можна абстрагуватись та задуматись – хіба недостатньо вже були знято фільмів, написано книжок, та намальованих картин? Всі теми перебрані, всі герої описані. Все навкруги перетворилося на банальність. Так чому, незважаючи на все, мільйони людей продовжують писати книги, знімати фільми чи малювати картини?

    Бо ж навіть в найбільш талановитих шанси хоча б в чомусь стати найкращим – нікчемно малі. Світ зможе спокійно існувати без ще однієї повісті  про спроби знайти сенс у житті на фоні безнадійно втраченого кохання. А от людина, яка цю повість пише вночі замість сну, ввечері замість зустрічі з друзями, вдень замість прогулянки – скоріш за все ні. Якби могла, то, мабуть, не писала б.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers