Затишок тиші

        Хоч у мене і нема жодних претензій бути винагородженим за найбільшу спостережливість, та все-таки помічаю я достатньо. От, візьмімо, мовчання – слово, до якого найочевидніша асоціація  – незручність.

      Як тільки тиша завойовує ініціативу, одразу починаєш оглядатися навкруги. Розглядати розлогість гілля дерев, щоб надихнутися на нову репліку; чи прислухатися до шуму посудомийки, щоб зауважити якусь поломку; чи тишком аналізувати повітря на наявність незвичних запахів, щоб вчути щось варте коментаря. Що-небудь, аби тільки не стати заручником мовчання. Бо розумієш – такого робити не дозволено, в крайньому випадку можна зачепити тему погоди, чи проявити мінімальну оригінальність, і згадати про швидкоплинність часу.

      І коли знаходиться хоча б найхиткіша тема для розмови, її вже не можна покидати. Бо в той момент почуваєшся, наче капітан корабля, який після довгого плавання нарешті побачив сушу. І ти готовий до неї пливти, навіть не здогадуючись, що тебе там чекає. Просто через те, що впевнений – у глибокому морі тишини тобі більше не протягнути.

      І всі такі моменти безцінні, бо саме вони допомагають зроозуміти – не завжди так. З деким можна просто мовчати і не відчувати жодної незручності. Це як переміряти сотні черевиків, і нарешті знайти ті, які справді підходять. І їх чомусь зовсім не хочеться знімати.  Найкомфортніше сидіти в тиші з тим, з ким завжди є про що поговорити.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers