Про тривоги повсякденні

george_blind_low

            Ми часто хвилюємось і часто дратуємось. Часто причини є, а ще частіше вони фіктивні. Як то наприклад – чи дадуть нам безвізовий режим з Європою, якою буде ціна на світло, чи падатиме завтра дощ,  чи виграють “Карпати” матч проти “Ворскли” або чи виступить Браян Джонсон ще хоча б раз в AC/DC. Всі ці речі безсумнівно важливі і мають місце в житті людини, яка над ними задумується.

            Але якщо розібратися, то впливу на них нема ні в кого. І перейматися ними – те ж саме, що пробувати силою думки зупинити снігову лавину. Найбільш ідіотська порада, яку за іронією долі дають найчастіше  – “Не хвилюйся” або “Не нервуйся”. Ага, дякую. Тепер  знатиму, як себе поводити. Може ще й не хворіти? Бо я отут трохи кашляв. Та? Супер. Буду здоровим тепер.

            В пошуках більш практично рішення можна взяти питання, яке тебе хвилює. І припустити – чи в твоїх силах щось змінити. Якщо так – вперед! Тільки зосередься на вирішенні проблеми, а не на страху, що буде, якщо тобі її вирішити не вдасться. Якщо не можеш – то який сенс себе цим нагружати?

            Я далеко не адепт високих духовних практик, але по-моєму вони спрямовані в першу чергу на звільнення від турбот, які від людини незалежні. Вміння змиритися з ними, не зважаючи на те, що станеться. Те що хвилює, але не входить в множину наших можливостей забирає сили і зводить з розуму навіть тих, хто на самому початку не був обтяжений його надлишком. Треба вміти відпустити те, що ти не силі втримати. Жити реальністю, а не фантазіями. Навіть коли збуваються найбільші страхи.

            P.S. На фото Джордж Блайнд. Його розстрілюють, але він посміхається. А коли посміхаєшся ти?

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers