Про довіру до людей

shutterstock_250176199

            Зовсім недавно вся стрічка була заліплена панічними повідомленнями про зниклого хлопця, який скористувався послугами blablacar. Сформувався як і  легіон незадоволених сервісом в принципі, так і когорта параноїків. Перші заявляли про ненадійність сервісу, відповідальність яку він повинен нести і тд. В принципі, все зрозуміло. Другі ж пішли далі. Бо ж завжди є завзяті люди, які хочуть йти далі. Навіть якщо стоять на краю скелі.

            І в завзятті своїх походеньок вони сформували таку собі спільноту параноїків. Подорожніх брати не варто, по ночах не ходити, далеко не їздити, та й взагалі краще забити вікна/двері дошками і сидіти вдома. Бо ж тільки вийдеш надвір, як тебе захочуть надурити, пограбувати, викрасти, вбити, згвалтувати. Тому й кудись потикатись нема чого.

            І тут в мою голову(окрім сечі звісно) стукає дитяча думка – не суди всіх по собі. Справді ж –  якщо укладаєш із кимось угоду і надто переживаєш, що він тебе кине, цей страх не береться нізвідки. В нього є якісь підвалини. І можна сказати – судячи з того скільки навколо шахраїв,  людям краще не вірити. Але ж можна зробити такий висновок і судячи з того, що хтось не вірить людям, бо знає цей приклад по собі. Бо знає, що він б у схожій ситуації б когось кинув. Тому й думає, що хтось інший на таке здатний.

            Можливо моя філософія надто наївна. Але знову ж таки, якщо знаєш, що не плануєш нікого кидати, грабувати, чи викрадати, то звідки висновок, що пересічна людина гірша за тебе і здатна на такі речі.

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers