Про суперечки й ненависть

     about_evil

             Дивлячись, для прикладу, на марафонський біг приходить в голову думка, що якби бігун був всього лиш один, то він б став переможцем без жодних зусиль. Просто б добіг та й усе. Бо ж він змагається із суперниками. А нема суперників – нема проблем. Нема суперників – переможець очевидний.

Можна навіть зосередитися на їхній нейтралізації, замість того, щоб досягти поставленої цілі. І так, потроху, щоразу опускатися на сходинку нижче, нижче, аж поки не скотитися в болото ненависті й деградації. Де ніхто ні з ким не ділиться, ніхто нікому не допомагає, і всі всіх ненавидять. І наче б є переможці, але вони не відчувають, що перемогли. Лиш ті, хто програли – відчувають, що програли.

Щоразу, коли я бачу бійки, злобу, чи війни в мене складається враження, наче ми повертаємось в кам’яні віки. Висловлюючись мовою алегорії – ми всі частка великого організму, і кожна людина – клітина цього організму. Коли спалахують війни, збройні конфлікти, афери,  чи тому подібні незгоди – це те  саме, що клітини живої істоти починають атакувати одна одну. Чи може з цього вийти щось хороше?

Суперництво – хиткий міст, і чим сильніше  його розхитувати, намагаючись скинути суперників,  тим більша вірогідність, що весь міст зламається і впадуть всі. Але от, якщо об’єднати зусилля, і замість того, щоб скидати суперників із моста, пропускна здатність якого не дозволяє пройти всім, працювати разом над його покращенням. І можливо спершу, буде важко і здаватиметься, наче ми ніколи нічого не зробимо. Але якщо переправити всіх на іншу сторону. Якщо це зробити – навчимось працювати в команді й об’єднувати зусилля –  хто знає куди ми зайдемо?

Поділитись...Share on FacebookShare on Google+Share on VK

One comment on “Про суперечки й ненависть”

  1. БО сказав:

    Хороша думка, так воно і повинно було б бути в житті, але маємо те, що маємо(((

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

UA TOP Bloggers