Про вибір
Не буду лукавити, я відвідував заняття з пафосною назвою – курси письменницької майстерності. Там я зустрів людину, яка коли прочитає це впізнає себе. Вона страшенно обурювалася через наші зустрічі з метою інтелектуального розвитку побухати. Він ж бо ночами редагує тексти, а ми тут бухати пропонуємо.
І тут в мене виникла стихія роздумів про вибір і ставлення до вибору інших. На думку спадають саме ті люди, які вважають свій спосіб життя єдиним правильним, і все що не вписується в його шаблон – повнісінькою маячнею.
Ще один майже абстрактний приклад. Є дівчинка – Оля. Олі 22 і насправді вона вже й не дівчинка, а зразкова дружина і невтомна матуся, тому й чекає другу дитину. В неї є подруга – Іра. Ірі теж 22 і вона щойно повернулася із Південно-Східної Азії звісно. Бо ж звідки ще повертатися, якщо ти повернувся щойно. І ось вони зустрілися.
Оля розповідає, яке щастя приносять діти, а сама дивується як можна шлятися по світу, а не заводити сім’ю. А от Іра, навпаки, розповідає про різноманітні пригоди, що трапилися з нею. І дивується як можна корінням врости в одне місце, і поставити хрест на власній молодості обзавівшись сім’єю. Та й що там сім’єю, дітьми! І от вони сидять, сидять і переконують одна одну, що треба жити саме так, а не інакше. І переконати жодній з них не вдається. І потім вони розходять додому. Ну й дура – думає Оля. Ну й дура – думає Іра. І вони більше ніколи не зустрічатимуться. Принаймні, навмисне. А могли б, навіть не зважаючи, на протилежний спосіб життя залишитися подругами, бачитися час від часу, і навіть пити собі Латте. Ну чи що там п’ють Іри і Олі. Могли б. Але не будуть.
